Мета. Збагачувати знання дітей про
природу. Розвивати вміння бачити красу рідного краю, прищеплювати бажання
берегти і захищати українське довкілля. Виховувати почуття любові до рідної природи.
Моя земля чарівна, наче казка!
Тут є усе:
ліси, степи, поля,
Моря, озера,
сонечкова ласка…
Зелені гори – дорога земля.
Найкраща в
світі, світла, найрідніша,
Уся в
барвінку, наче у вінку,
Заквітчана,
красива, наймиліша
І чути всюди пісеньку дзвінку.
Це Україна –
наша рідна ненька,
Де над ставками
верби в ряд ростуть.
В садочку квітне вишенька біленька
А журавлі з криниці воду п’ють.
А ввечері
тумани над рікою,
Мов білі
лебеді, що тільки піднялись.
Пісні чарівні
з радістю й журбою
У вічне небо
стрімко понеслись.
Моя земля!
Напоєна красою
І звуками, що
в серденьку живуть.
Навіки ми пов’язані з тобою
Одна у нас з
тобою довга путь.
У цім краю
домівка наша рідна,
Коріння наше
і уся рідня.
І землю цю нам берегти потрібно,
Про неї
турбуватися щодня.
Щоб квітнув
сад, родила добре нива,
Й земля була
одягнена в ліси
І щоб людина тут жила щаслива,
А на землі
побільшало краси.
(Діти виконують пісню
про рідну землю)
Ніч відбула
своє – втікає,
Чарівний ранок йде до нас.
Вже
помалесеньку світає,
Бо сонечку
вставати час.
Край неба
радісно світліє,
І
голубіють небеса.
Легенько хмарка
рожевіє…
У світ вертається краса.
Де небо сходиться з землею,
Рожеве сонечко
зійшло.
Швиденько
виросло над нею
І
підстрибнуло, попливло!
Скрізь стало
радісно і світло,
Заграла
барвами земля.
А від тепла –
усе розквітло:
Ліс, гори,
луки і поля.
Земля нам
усміхається квітками,
Дарує всім
любов, красу, тепло.
А квіточки
своїми пелюстками
Дзвінку
збирають вранішню росу.
Прозору й чисту, ніжну і тремтливу,
Що всесвіт
відбивається у ній.
І скільки в
цьому мудрості і дива,
Лиш
подивись, прислухайся, постій.
І ти почуєш,
що земля співає
І музика ця
трепетна й жива.
Мелодія у
серце проникає…
Чарівні
звуки… Зайві тут слова.
І ти
побачиш незбагненну казку
У квітах, травах. В небі у струмку.
Поглянь
навколо, подивись , будь-ласка,
На цю красу
чарівну і дзвінку.
Постій
тихенько, прикипи душею
До ніжних звуків,
світлої краси.
Ти
нерозривний з рідною землею
І диво це у
серденьку неси
Усе життя.
Бо це твоя країна,
Вітчизна мила –
це твоя земля!
Найкраща в
світі – рідна Україна
До твого
серця щиро приросла.
Природа – це безмежне диво. Скільки б ми
не дивилися на цю красу, вона неодмінно вражає, диву, надихає. Вона – дивовижна
казка. То ж запрошуємо вас туди.
Дощ. А ось і я – дощик краплистий, весняний,
норовистий.
Я прийшов
на землю, щоб її умити і водичкою живою
все
скропити.
(
Пісня про дощик )
Вітер. Любий ти наш дощику, припиняй,
З лісу, з
поля й стежечки утікай.
Ми за сонцем
скучили весняним,
За його
проміннячком золотим.
Подощив нам
трішечки , та й іди,
І погоду
гарную приведе.
Я широкі
крилечка розіпну
І ту чорну
хмароньку прожену.
Дощ.
Я без запрошення не ішов сюди,
Земля мене про це просила!
Казала:
«Дощику , прийди,
Мені вологи
дуже треба й сили».
Я залюбки
прийшов, полив поля,
Умив траву,
листочки молоденькі,
Щасливо
усміхнулася земля
І все рости взялося помаленько.
А зараз попливу
в далекий край,
Щоб людям і землі добро творити.
Ну,
Вітрику-вітриську, прощавай
Ще маю я гаї й
ліси полити.
Вітер. Що ж, бувай, наш Дощику прощавай,
А як ми попросимо –
прилітай.
Почекай же хмари я розведу
І веселе сонечко приведу!
Сонце.
Ви гукали мене? Ви чекали мене?
Ось я , Сонце, прийшло –
вогняне і ясне!
Освічу і зігрію
ліси і поля,
Щоб вам тепло
було, щоб розквітла земля.
І для кожного з
вас подарую тепло,
Щоб на рідній
землі людям добре було!
- Погляньте діти, хто це йде до нас?
Веселка. Це я - Веселка, бо для мене час.
Був дощ, і хмари небо затуляли.
Тепер же хмари в даль повідпливали.
А Сонечко краплинки освітило-
В них
промені свої переломило.
І стали диво в небі
угорі,
Заграли
дивні-дивні кольори.
Це
райдуга-веселонька заграла,
Над ріками
містки побудувала.
Щоб диво-казка до
людей прийшла,
Їм кольорові
барви принесла.
І радість-казку
та чарівні мрії,
І веселкові
райдужні надії.
А кольорів у мене
сім-вони відомі вам усім.
Щоб
краще їх запам’ятати, давайте разом називати:
червоний,
оранжевий, жовтий, зелений, голубий, синій, фіолетовий.
Земля. А я приймаю усіх вас радо
Бо ви утіха
моя , розрада:
Промінчик
срібний, дзвінке джерельце,
Зелень і квіти – все
рідне серцю.
Чисте повітря
й блакитне небо
Дощик
тепленький, цвітіння саду,
Щебет
пташиний, тиша у полі,
Вітер, що
вільно летить роздолом.
Усе потрібне
нам для буття .
Без цього
гине рідна земля.
То ж
потурбуймося зберегти вроду
Рідну
матусю-нашу природу.
У природі є все, щоб людина була не тільки
ситою, здоровою, задоволеною, але й могла відпочити душею, творити, радіти і
бути щасливою.
Прислухайся – Земля
співає!
І линуть звуки чарівні.
Усе в природі
голос має
Й свої виспівує пісні.
Від сну
травичка потяглася,
А мак голівку розігнув,
Роса дзвеніти
узялася,
Тихенько вітерець
зітхнув.
Заграло
листя на тополі,
І очерет
зашелестів.
Чарівні звуки
линуть в полі,
Звучать мелодії без
слів.
Осика
листячком тріпоче,
Сосна задумливо
шумить.
Далеко в небі грім
гуркоче,
З-під кореня вода дзюрчить.
Он стогне
дуб,верба зітхає,
Зозуля роки нам
кує.
Струмочок весело
співає,
А клен шепоче про своє.
Берізка з
вітром розмовляє,
Ялина з буком гомонить.
Метелик квітку забавляє,
Об берег річка плюс котить.
А хвиля
хвилю доганяє,
Щоб не
спізнитися бува…
Прислухайся.
Земля співає,
Земля - звучить, вона - жива!
Щебече
соловейко в гіллі,
А в небі ластівка дзвенить.
Лунають
звуки у довкіллі…
Усе співає, все звучить!
(Діти виконують пісню)
За цю
красу, за велике щастя – жити на Землі – ми повинні берегти природу, бо вона
жива і просить нашої допомоги.
Ми – люди, а
тому повинні
Розумне й вічне
в світ нести:
У серце кожної
людини
Зростити
пагін доброти
Не
ламати, не вбивати, не рубати, не губити.
Пожаліти,
захистити, напоїти, оживити.
Хай нам сонце
світить, райдуга вітає,
Хай сміється
дощик і співа весна.
Хай вона розбудить тих,
хто ще не знає,
Що природа
–мати, що вона одна.
Хай думка оця
в кожнім серці озветься,
Усе бережіть,
що природою зветься!
Нехай повік земна квітує врода!
Хай
береже вас матінка Природа!
Немає коментарів:
Дописати коментар